Після військового перевороту 1984 року до влади в країні прийшли полковники етнічний суссу Лансана Конте й Дірра Траоре. Перший отримав посаду Глави уряду, Траоре – прем'єрський портфель. У липні 1985 позбавлений прем'єрського поста Траоре затіяв військовий переворот, скориставшись відсутністю Конте, що поїхав на міжнародну зустріч у Того. Війська придушили спробу перевороту, близько 100 командирів-малинке були страчені, майно етнічних малинке в столиці й інших містах піддалося розгарбуванню й знищенню з боку суссу, у такий спосіб політичний за формою конфлікт вилився в міжетнічний.

2 лютого 1996 диспут про підвищення зарплат в армії вилився в заколот. Як часто буває в країнах Африки, і конкретно бувало у Гвінеї, конфлікт прийняв етнічне спрямування – солдати малинке й фулани проти офіцерів суссу, що належать до тієї ж групи, що й президент Лансана Конте. Конте в цьому випадку із труднощами уник загибелі, укрившись у підвалі палацу під час його розстрілу з артилерії. Лоялісти здобули перемогу. У ході придушення заколоту загинуло від 20 до 30 людей, в основному не замішані в справі цивільних. За результатами суду 38 людей було визнано винуватими у розпалюванні конфлікту. Кожному з них було присуджено свою міру покарання – від 7 місяців в'язниці до 20 років каторги.

На початку 2007 року почалися великі демонстрації й тривалий страйк. 22 січня на демонстрацію підтягувалися звідусюди, навіть із пригородів в 20 км від столиці. Армія при розгоні стріляла бойовими патронами, було убито 17 осіб, ще троє вбито в "славному насильствами" пригороді Хамбалеї. В інших містах мітинги теж були зустрінуті стріляниною. У Канкані на демонстрації вийшло 20 тис. Народу. Утім тут стрілянина обійшлася без жертв. У "традиційно неспокійному" Нзерекорі троє вбито й 21особу поранено.

Спостерігачі відзначають, що конкретно ці демонстрації нічим не були схожі на попередні(що дуже нагадували акції бандитських зграй). Тоді на маніфестації йшли родинами, і в юрбі було чимало дітей і жінок. Цікаво також, що армія наносила контрудари, зокрема влаштовуючи погроми в хабах опозиційної активності - начебто профспілкових штабів. Основною вимогою політичної опозиції було призначення нового прем'єр-міністра, який міг би провести в країні реформи й вивести її із кризи. На початку лютого президент Конте оголосив свій вибір прем'єр-міністра, призначивши на цей пост начгенштабу Еугена Камара, свого давнього соратника, і це викликало новий сплеск обурення у громадян. По всій столиці громили поліцейські станції, грабували крамниці, улаштовували барикади з палаючих покришок і закидали каменями кавалькаду президента, на що охорона відповіла пальбою по юрбі. У столиці ввели комендантську годину з полудня до шостої вечора, армія патрулювала вулиці, відкриваючи вогонь по бажанню. По оцінках, це третій по розмахові виступ громадян Гвінеї проти влади, після виступів 1977 року і масових безладь на етнічному ґрунті під час виборів мерів в 1991 (тоді загинуло порядку 1000 людей). Після тривалого пата президент погодився вибрати нового прем'єра зі списку кандидатів, представлених профспілками, що бунтують, і 27 лютого зупинив свій вибір на дипломатові по імені Лансана Койяте.

http://www.conflictologist.narod.ru/guin96.html

http://www.conflictologist.narod.ru/guin85.html