Війна в Західній Сахарі — збройний конфлікт, пов'язаний з боротьбою фронту ПОЛІСАРІО за незалежність Західної Сахари спочатку від Іспанії, а пізніше — від Марокко й Мавританії. Війна тривала з 1973 по 1991 рік і завершилася підписанням перемир'я з умовою проведення референдуму щодо питання незалежності. У силу різних труднощів об'єктивного й суб'єктивного характеру на початок 2008 року референдум як і раніше не проведений.

ПЕРЕДУМОВИ 1884 року Іспанія почала колонізацію території на північно-західному узбережжі Африки. 1958 року тут була створена провінція Іспанська Сахара. Місцеві племена вели боротьбу проти іспанського панування, і ця територія завжди вважалася неспокійною. З початком процесу деколонізації, після Другої світової війни Іспанія зіткнулася з новими труднощами. В 1957—1958 роках претензії Марокко на район іспанського міста Сіді-Іфні призвели до збройного конфлікту між двома країнами. Ріст націоналізму серед населення Західної Сахари привів до формування в травні 1973 року Народного фронту за звільнення Сегієт-Ель- Хамра і Ріо-Де- Оро, відомого за своєю іспанською абревіатурою ПОЛІСАРІО.

ПЕРЕБІГ ВІЙНИ Відразу ж після свого створення фронт ПОЛІСАРІО розгорнув збройну боротьбу проти іспанців. 1975 року Іспанія прийняла рішення відмовитися від своєї колонії. Під тиском з боку Марокко в листопаді 1975 року були укладені Мадридські угоди, згідно яких територія Західної Сахари повинна була бути розділена між Марокко й Мавританією. У відповідь на це ПОЛІСАРІО 27 лютого 1976 року проголосив створення незалежної Сахарської Арабської Демократичної Республіки (САДР) і почав бойові дії вже проти військ арабських країн. ПОЛІСАРІО одержував зброю й фінансові кошти від Алжиру, що дозволило фронту вести ефективні партизанські дії. Це привело до швидкого виходу з війни Мавританії, країни з не чисельною армією і слабкою економікою. Навіть допомога Франції з її винищувачами- бомбардувальниками "Ягуар" не допомогла переломити хід бойових дій. В 1978 році група утомлених від війни офіцерів мавританської армії за підтримки французької розвідки зробила переворот і відразу ж уклала з ПОЛІСАРІО угоду про припинення вогню. У серпні 1979 року був підписаний мирний договір, за умовами якого Мавританія відмовилася від своїх прав на частину території Західної Сахари, визнала САДР і вивела свої війська. Після виходу з війни Мавританії, та частина Західної Сахари, яка повинна була відійти їй, відразу була окупована Марокко. І у військовому, і в економічному плані Марокко була набагато сильнішим суперником, ніж Мавританія. Партизани продовжували активно користуватися підтримкою Алжиру, бойові дії прийняли затяжний характер. Марокканський військовий контингент у Західній Сахарі перевищив 100 тис. чоловік. Щоб припинити їхнє проникнення з алжирської території, марокканці в 1981 році почали будівництво стіни в районах, що прилягають до кордону. Це спорудження одержало назву "Марокканська стіна" (фронт ПОЛІСАРІО називає її "стіною ганьби") і в цілому дозволило марокканським військам установити контроль над значною частиною Західної Сахари. Проте, інкурсії партизан не припинялися, хоча інтенсивність воєнних дій ніколи не досягала рівня початку 80- х років. Сторони виявилися в патовій ситуації. Тому за посередництвом ООН 6 вересня 1991 року між конфліктуючими сторонами було укладено перемир'я. У Західній Сахарі розгорнулася миротворча місія MІNURSO. На початок 2008 року в зоні конфлікту підтримується режим припинення вогню. Угоди 1991 року передбачали проведення в Західній Сахарі референдуму щодо питання про незалежність, однак виникла неясність із виборчими правами населення країни. Референдум постійно відкладався, і його перспектива дотепер залишається неясною. У Західній Сахарі, як і раніше, перебувають військові сили Марокко та ПОЛІСАРІО. Таким чином можна сказати, що конфлікт остаточно не врегульований. Фронт ПОЛІСАРІО кілька разів заявляв про готовність відновити бойові дії, якщо виникне така необхідність.

Матеріал із Вікіпедії