Грузино-абхазський конфлікт — етнополітичний конфлікт між центральною владою Грузії і керівництвом автономної республіки Абхазія. У ширшому сенсі, є одним з проявів геополітичного конфлікту в кавказькому регіоні, що загострився в кінці XX століття у зв'язку з розпадом СРСР.

Напруженість між грузинами і абхазами почала посилюватися в кінці 1980-х років, що було викликане закликами грузинських націоналістичних угрупувань до незалежності від СРСР. Абхазьке керівництво, навпаки, заявляло про намір залишитися у складі СРСР, особливо після того, як в 1989 році в Тбілісі пройшли масові демонстрації, в ході яких, зокрема, звучали вимоги ліквідації абхазької автономії. Побоюючись нової хвилі «грузінізації», абхазька влада розглядала для себе відділення від Грузії як найприйнятніший варіант. Перший президент Грузії Звіад Гамсахурдіа як акт доброї волі запропонував закріпити за абхазами, що складали 17 % населення автономії, приблизно третину місць в республіканському парламенті.

16 липня 1989 року в Сухумі спалахнули озброєні безлади, викликані скандалом навколо порушень правил прийому студентів в місцевий університет (АДУ). В ході заворушень, по наявних повідомленнях, загинуло 16 чоловік і близько 140 було поранено.

Для припинення безладів були застосовані війська.

Одночасно з розпадом СРСР політичні конфлікти в Грузії перейшли у фазу відкритого озброєного протистояння між Грузією і автономіями (Абхазія, Південна Осетія). У січні 1992 року Звіад Гамсахурдіа був повалений озброєним шляхом, і переможці (Джаба Іоселіані, Тенгиз Китовані, Тенгиз Сігуа) запросили Едуарда Шеварднадзе повернутися до Грузії, розраховуючи скористатися його авторитетом і впливом як на міжнародному рівні, так і усередині країни.

21 лютого 1992 року правляча Військова рада Грузії оголосила про відміну радянської конституції і відновлення конституції Грузинської демократичної республіки 1921 року. Держрада контролювала велику частину території Грузії, за винятком Південної Осетії, Аджарії і Абхазії. Одночасно продовжувалася громадянська війна в Мінгрелії, на батьківщині Гамсахурдіа, де вірні йому сили утримували місто Зугдіді. Шеварднадзе дійсно зміг до літа 1992 року мирно врегулювати південноосетінську проблему, домовившись з Росією про введення миротворчих сил в цей регіон.

З Абхазією відношення налагодити не вдалося. Абхазьке керівництво сприйняло відміну радянської конституції Грузії, здійснену парламентом Грузії, як фактичну відміну автономного статусу Абхазії, і 23 липня 1992 року Верховна Рада республіки (при бойкоті сесії з боку депутатів-грузин) відновила дію Конституції Абхазької Радянської республіки 1925 року, згідно з якою Абхазія є суверенною державою (це рішення Верховної Ради Абхазії не було визнане на міжнародному рівні). Верховна рада розділилася на дві частини — абхазьку і грузинську. Почалися масові звільнення грузин з силових структур автономії, а також створення «абхазької гвардії». Відповіддю Тбілісі стало ухвалення рішення про введення військ в автономію. Офіційною причиною була названа необхідність охорони залізниці, що використалася як єдиний маршрут транспортування вантажів з Росії до Вірменії, що вже знаходилася у стані війни з Азербайджаном.

14 серпня 1992, в самий розпал курортного сезону, загони Національної гвардії Грузії чисельністю до 3000 чоловік під командуванням Тенгиза Китовані, під приводом переслідування загонів прихильників Звіада Гамсахурдіа, увійшли на територію Абхазії. Абхазькі озброєні формування чинили опір, але загони Національної гвардії за декілька днів зайняли практично всю території Абхазії, включаючи Сухумі і Гагру. Уряд Абхазії на чолі з головою Верховної Ради Владиславом Ардзінба перебазувався в Гудаутський район. Введення грузинських військ призвело до масової втечі абхазького і російськомовного населення, зокрема на територію Росії. Тут абхазькі загони були підтримані зброєю і численними добровольцями, зокрема з боку Конфедерації гористих народів Кавказу, що заявила про готовність чеченців, кабардинців, інгушів, черкесів, адигейців разом з етнічно спорідненими їм абхазами виступити проти грузин.

Наслідки конфлікту Озброєний конфлікт 1992—1993 років, за обнародуваними даними сторін, забрал життя 4 тис. грузин (ще 1 тис. пропало без вісті) і 4 тис. абхазів. Втрати економіки автономії склали 10,7 млрд. доларів. На території республіки залишилася величезна кількість мін. По даним наданим грузинською стороною в ООН на листопад 2004 року, в Грузії і за її межами було офіційно зареєстровано 280 тис. біженців з Абхазії. Проте зараз, за заявою офіційної Грузії, число біженців складає більше 500 тисяч, причому тільки на території Грузії, хоча за останніми даними неурядових міжнародних організацій число біженців складає близько 150 тис. з врахуванням нових членів сімей.

Не дивлячись на відмову в допомозі від уряду Грузії, 90 тисяч біженців вже повернулося до себе в будинки за підтримки уряду Абхазії. Неврегульованість відносин між бунтівною автономією і Грузією, наявність багатотисячних груп грузинських біженців є постійним джерелом напруженості на Кавказі, засобом тиску на керівництво Грузії.

Протягом п'яти років після завершення конфлікту Абхазія існувала в умовах фактичної блокади з боку як Грузії, так і Росії.

2008 В кінці квітня над Абхазією вже був збитий безпілотний літак-розвідник, що залетів з території Грузії. Як повідомили в міністерстві оборони невизнаної республіки, літальний апарат був збитий вранці 20 квітня над населеним пунктом Гагіда Очамчирського району.

Цей інцидент викликав серйозний міжнародний скандал. Грузія звинуватила Росію в тому, що її військово-повітряні сили збили літак, а також зажадала розгляду цього випадку в Раді Безпеки ООН. Тим часом СБ ООН не прийшов до єдиної думки з приводу ситуації в Абхазії.

При підготовці використовувався матеріал з сайту:

http://ru.wikipedia.org/wiki/Грузино-абхазский_конфликт