Сайт українських фронтових журналістів
  „Посібник для журналістів”
 

Репортери без кордонів

„Посібник для журналістів” від Репортерів без кордонів


РОЗДІЛ 9

Розділ щодо безпеки журналіста, який працює під час воєнних дій та на небезпечних місцевостях.

Безпека журналістів, що працюють на небезпечних призначеннях, не завжди гарантується, навіть якщо міжнародне право забезпечує адекватний захист на папері. Тому що, протягом цих днів воюючі партії все менше і менше уваги приділяють дотриманню законів. Від жодної з воюючих сторін репортер не може отримати стовідсоткові гарантії щодо своєї абсолютної захищеності.

У зв’язку з тим ризиком, на який вони йдуть, аби тримати власну аудиторію поінформованою, медіа-працівники, журналісти і їх асистенти (чи постійний штат або позаштатний журналіст), що працюють в зонах війни або на небезпечних зонах, мають право на основний захист, компенсації і гарантії від їх працедавців. Медіа-управління також має власні обов'язки щодо запобігання і скорочення можливих ризиків. Мають застосовуватися такі вісім принципів:

1. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Медіа, громадська влада і журналісти повинні систематично шукати шляхи для оцінки та мінімізації ризиків в зонах війни або небезпечних зонах, консультуючи один одного і обмінюючись усією корисною інформацією. Штатні або позаштатні журналісти, їх асистенти, місцеві працівники і персонал підтримки, повинні пройти достатню підготовку, володіти потрібною інформацією, мати страховку та обладнання.

2. ДОБРОВІЛЬНІСТЬ

Медіа-працівники, враховуючи можливі ризики, беруть на себе особисте зобов’язання. Це означає, що у небезпечні зони вони їдуть винятково за власних бажанням чи згодою. У зв’язку з величезними ризиками вони повинні мати право відмовитися від таких призначень без жодних пояснень і без розцінювання такої їхньої поведінки як „непрофесійної”. Призначення (відрядження) може бути закінчене по запиту репортера чи редактора після того, як кожна сторона проконсультувалася з іншою і узяла до уваги їх взаємну відповідальність. Редактори повинні остерігатися прояву тиску на спеціальних кореспондентів під будь-яким виглядом.

3. ДОСВІД

Повідомлення з місця війни потребує спеціальних навичок і досвіду. Тож редактори повинні обрати зі штату або позаштатних журналістів зрілу і звиклу до кризових ситуацій людину. Журналіста, що висвітлює війну вперше, не варто самостійно відправляти на виконання завдання. Краще супроводити його більш досвідченим репортером. Взаємодію та співпрацю потрібно заохочувати. Редактори повинні систематично опитувати репортерів, коли вони повертаються, аби таким чином вчитися на їхньому досвіді.

4. ПРИГОТУВАННЯ

Регулярне навчання і тренування того, як правильно висвітлювати війну або небезпечні зони, допоможе скоротити ризик для журналістів. Редактори повинні інформувати штат і позаштатних журналістів щодо усіх можливих спеціалізованих навчань та тренінгів і надавати їм можливість доступу до них. Всі журналісти, яким доводиться працювати в умовах ворожого навколишнього середовища, повинні мати навички по надання невідкладної допомог. Кожна акредитована школа журналістики повинна ознайомлювати своїх студентів з цими проблемами.

5. ОБЛАДНАННЯ

Редактори повинні забезпечити спеціальних кореспондентів, що працюють в небезпечних зонах, надійним безпечним спорядженням (куленепробивні жилети, шлеми і, якщо можливо, броньовані транспортні засоби), комунікаційним обладнанням (маяки локатора) і комплектами для невідкладної допомоги.

6. СТРАХОВКА

Журналісти і їх помічники, що працюють на війні або небезпечних зонах, повинні мати страхування, що покриває хвороби, репатріацію, недієздатність і втрату життя. Управління ЗМІ повинне вжити усіх необхідних заходів по забезпеченню цього ще до направлення журналістів до гарячої точки. Вони повинні строго дотримуватися усіх професійних домовленостей та угод.

7. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА

Керівництво ЗМІ повинне гарантувати, що журналісти і їх асистенти, які мають таке бажання, після повернення з небезпечних зон матимуть змогу відвідати психолога і отpимати від нього необхідне лікування.

8. ЮРИДИЧНИЙ ЗАХИСТ

Журналісти на небезпечних призначеннях згідно із Статтею 79 Додаткового Протоколу І Женевської Угоди, вважаються цивільними особами. Будь-який навмисний напад на журналіст, який викликає смерть або серйозне фізичне пошкодження, - головне порушення цього Протоколу і вважається військовим злочином.

 
   
 
Этот сайт был создан бесплатно с помощью homepage-konstruktor.ru. Хотите тоже свой сайт?
Зарегистрироваться бесплатно