ПОРАДИ ЖУРНАЛІСТАМ

Із книги „Журналістика і війна”: збірник матеріалів і документів (рос. мовою), 1998 р.

Дослідна група російсько-американського інформаційного прес-центру радить (скорочено):

Ми вважаємо за необхідне дати кілька порад журналістам, що працюють у зонах конфліктів. Однак не хотілося б, щоб вони були сприйняті як, скажемо, докір окремим засобам масової інформації в нерозторопності або слабкості або послужили якимсь приводом для придушення свободи друку. Їхня головна мета — допомогти ЗМІ закріпити досягнуті успіхи, стимулювати подальше реформування журналістики.

- організаціям ЗМІ бажано домовитися про межі показу насильства, про відношення до пропаганди насильства зі своєї сторони й з боку супротивника, про принципи використання для ілюстрації ходу війни чужих і старих відео матеріалів;

- уникати іронії при підкресленні невідповідності офіційних заяв реальності, тому що це породжує цинічне відношення до трагічних подій. Під сумнівом повинно бути використання фотоколажів, відеозйомок, людей, що гинуть і вмирають. Інших сюжетів, які ЗМІ більшості інших країн розглядаються як неетичний матеріал, що шокує.

Потребують більш глибокого вивчення думки й реакція аудиторії, на яку працюють ЗМІ. Відомо, що під час війни й збройних конфліктів вивчення реакції аудиторії здобуває особливу важливість. І от тут, очевидно, важливо вдосконалювати маркетингові дослідження, виробляти якісь загальні стандарти, що дозволять точно визначити характер інформації, на яку очікує аудиторія, як і припустимий рівень показу насильства, прийнятний характер коментарів та ін.

Важливо, щоб владні структури вирішували питання інформаційних гарантій, забезпечували підготовку журналістів до роботи в зоні бойових дій. Думаємо, що багато редакторів погодилися б із забороною направляти журналістів у зону бойових дій без відповідної підготовки й страховки.

Органи ЗМІ потребують аналізу роботи журналістів і редакторів у дні воєнних дій, щоб у майбутньому у випадку виникнення нових конфліктів грамотно проводити внутрішньоредакційну політику.

Проведене дослідження показало, що читачів часто дезорієнтувала відсутність чіткого поділу між фактами й думками. Виправити подібний дисбаланс було можливо зменшивши емоційну подачу матеріалу й привчивши репортерів до ретельної перевірки фактів.

Не слід допускати, щоб факти, про які повідомляється, виливали в емоції. Заборонити великий обсяг студійного коментарю й посилань на анонімні джерела. І те, і інше — характерні ознаки пропаганди. Хочеться ще раз підкреслити, що конче потрібно чітко розділити факти і думки, аналіз й здогад.

Саме собою зрозуміло, що органам ЗМІ потрібно колективно виступити проти будь-яких форм цензури.

Якщо журналіста змушують змінити тональність матеріалу на шкоду його об'єктивності, важливо, щоб журналіст оприлюднив цей факт на рівні свого колективу, а в ідеалі — і більш широко.

Важливо всіляко інформувати громадськість про те, чим керуються ЗМІ, висвітлюючи воєнні дії.

Необхідно в обов'язковому порядку називати джерела інформації, частіше писати про умови роботи журналіста, повідомляти про випадки тиску на журналіста з обох протиборчих сторін. Це допоможе читачам і слухачам краще зрозуміти реальні можливості й обмеження преси.

Факультети й відділення журналістики могли б включити в навчальні програми викладання характеру й методів висвітлення пресою військових конфліктів.

Ввести обов'язкові курси конфліктології й професійної етики, що допоможе підготувати журналістів до висвітлення війни.